Міні-лекція
Мобінг (від англ. mob – юрба) – форма психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення.
Уперше явище описано на початку 80-х рр. ХХ в. Німецький фахівець в галузі індустріальної психології Хайнц Лейманн після проведених досліджень у скандинавських країнах описав мобінг і охарактеризував його як психологічний терор, що включає систематично повторюване вороже й неетичне поводження одного або декількох людей, спрямоване проти іншої людини, в основному однієї. Інструменти мобінгу – утаювання інформації, ізоляція, обливання брудом, безперестанна критика, поширення пліток, висміювання, окрики тощо.
Мобінг особливо розповсюджений в середовищі офісних працівників. Процес виживання містить у собі п’ять фаз:
-
перша – наявність тривалого й недозволеного конфлікту;
-
друга – агресивні дії й ворожі відносини;
-
на третій фазі в конфлікт утягується керівництво й інші співробітники, переслідуваний піддається наклепу;
-
на четвертій фазі на робітника ставиться клеймо, і насамкінець – звільнення.
Профспілки німецької корпорації IG Metall установили, що в 33% випадків нападником є керівництво. Підлеглий допускає спровоковані помилки, які гіперболізуються й представляються як такі, що майже звели фірму до катаклізму. У книзі «Насильство на роботі» («Violence at Work»), виданою Міжнародною організацією праці (ООН) в 1998 р. мобінг наводиться в одному переліку з вбивствами, зґвалтуваннями й пограбуваннями. Пояснення цьому таке: необразливий на перший погляд у порівнянні з іншими видами фізичного насильства мобінг іноді закінчується зведенням рахунків з життям.
Цивілізований світ поступово привчається протистояти мобінгу легітимними методами. У січні 2002 р. Франція ввела антимобінговий закон. У канадській провінції Квебек і в Колумбії прийняте законодавство проти агресії на робочому місці. А Німеччина визнала, що мобінг створює умови, які призводять до різних захворювань. У Швеції керівники підприємств повинні так організувати працю, щоб запобігти й не допустити психологічного терору на робочому місці. З появою ознак мобінгу роботодавець зобов’язаний вжити контрзаходи.
Психологічна проблема мобінгу в освітньому середовищі
Розбудова системи освіти відбувається у складних соціокультурних умовах та в ситуації загострення негативних явищ в освітньому середовищі. Зокрема, майже в кожному освітньому середовищі існує проблема мобінгу.
Проблема мобінгу, як психологічна, була окреслена ще в 70-80-х роках минулого століття у Швеції, потім в Німеччині, Польщі та інших країнах Європи. Важливим є те, що це слово пов’язане з довготривалим виключенням особистості, учня, дитини з групи, класу, колективу.
Мобінг – це регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди людині, дитині. Це довготривале «відторгнення», людини, дитини більшістю членів класу чи групи, колективу. Як показують дослідження, актуальним в учнівських колективах стало поняття «мобінгу» (від англ. -натовп, глум й означає психологічний терор, який здійснює група по відношенню до особистості).
В
иди мобінгу:
-
бойкот,
-
причіпки,
-
кепкування,
-
дезінформація,
-
доносительство,
-
спричинення шкоди здоров’ю,
-
дрібні крадіжки або псування особистих речей.
Крім того, в залежності від походження, мобінг поділяють на вертикальний (боссинг) – від керівництва, або відповідно від підлеглих, і горизонтальний – від колег або дітей.
Передумови мобінгу з боку жертви: конкуренція з вже існуючим авторитетом (через відхилення від психологічних рамок колективу, начальства); тиль поведінки, як у жертви (слабкість, жалібність, хлюпкість).
Найчастіше жертвами насилля стають діти, які мають:
-
-
фізичні недоліки або вади – ті, що носять окуляри, діти зі зниженим слухом або з руховими порушеннями;
-
особливості поведінки – замкнуті або імпульсивні;
-
особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, виступаючі вуха, криві ноги, особлива форма голови, вага тіла (повнота або худорлявість) тощо;
-
страх перед школою;
-
відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
-
хвороби – епілепсія, заїкання, порушення мовлення, дисграфія (порушення письмової мови), дислексія (порушення читання), дискалькулія (порушення здатності до рахування) і т.д.
-
низький рівень інтелекту і труднощі у навчанні.
-
Для дітей, або ж дорослих які отримали статус відторгнутих, або ізолянтів, характерним є об’єднання в мікрогрупи, які переростають у так звані «групи ризику». Відсутність корекційного впливу на таких дітей, інтеграція даних мікрогруп сприяє формуванню відхилень у поведінці, а це впливає на стан правопорушень у навчальному закладі і створює негативний мікроклімат в дитячому колективі. Об’єднуючись між собою, такі діти порушують робочу атмосферу на заняттях, викликають негативізм і роздратування у педагогів, висміюють або принижують однолітків, конструктивно налаштованих на навчання.
Сучасні діти про людську жорстокість знають більше, ніж їхні ровесники 20-30 років тому. Причиною цього є демонстрація сцен насильства у ЗМІ. Спостерігається пережите насильство не лише в кіно, а й на власному досвіді, а саме в сім’ях, сценах приниження в класі (бійки, вимагання грошей, психологічний тиск, словесні образи). Причиною мобінгу може бути не тільки агресія або страх, а також нудьга і монотонність, бажання розвіятись чи виділитись серед інших. Наслідки таких «розваг» відображаються на особистості і супроводжуються психосоматичними порушеннями.
Як не прикро, але однією з причин «мобінгу» є й нестабільність сучасної сім’ї (багато дітей живе з одним із батьків, значна частина дітей проживає з родичами або опікунами у зв’язку з виїздом батьків за кордон, існує багато функціонально неспроможних, деструктивних сімей). У зв’язку з цим у дітей в таких сім’ях з’являються емоційні розлади, депресивні стани, агресивність, що значною мірою впливає на взаємовідносини в дитячому колективі.
Мобінг вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, дезадаптуючи її з усіма витікаючими звідси наслідками, а саме: руйнування або ж затримка формування сфер, в яких здійснюється становлення особистості – діяльності, спілкуванні, самосвідомості.
Наслідки мобінгу:
-
неадекватне сприйняття власної індивідуальності – занижена самооцінка, комплекс неповноцінності, беззахисність;
-
неадекватне сприйняття реальності – формування дезадаптаційних захисних психологічних механізмів;
-
тривога, стрес, фобії, депресії, неврози, страх;
-
відхилення в поведінці – адиктивна, антисоціальна (крайньої формою якої є кримінальна), суїцидальна;
-
формування залежностей: алкогольна, тютюнова, наркотична, психологічна і т.д.;
-
порушення в комунікативній сфері (крайнім випадком є розлади мовлення) – страх спілкування з людьми, крайню недовіру до людей, відсторонення від спілкування з колективом (в школі це проявляється у вигляді прогулів).
Напрямки превентивної роботи:
-
підтримуйте позитивний статус дитини (потенційної жертви мобінгу);
-
підкреслюйте важливість спільної роботи у колективі;
-
формуйте навички самоконтролю, асертивної поведінки та позитивне ставлення до себе;
-
засуджуйте твердо й постійно деструктивну й антисоціальну поведінку;
-
використовуйте в роз’яснювальній профілактичній діяльності такий матеріал, що спонукатиме слухачів до міркувань та осмислення власної поведінки;
-
заохочуйте до позитивних зрушень в особистісному зростанні, тобто підтримуйте у них прагнення до самовдосконалення.
Основні завдання
соціально-педагогічної і корекційної роботи з жертвами насилля:
-
створити психологічний комфорт для отримання жертвами мобінгу позитивного досвіду підтримки і довіри;
-
сформувати навички упевненої поведінки, розвинути впевненість в собі, позитивне самосприйняття;
-
допомогти розвинути навички конструктивного спілкування, комунікативну компетентність;
-
мінімізувати відчуття людиною своєї одинокості шляхом формування потреби у приналежності до групи;
-
підвищувати рівень емоційної комфортності шляхом зниження тривожності;
-
працюючи з колективом, в якому зафіксовано явище мобінгу, необхідно в напрямку зниження агресивності, формування толерантності, емпатійності з метою вторинної профілактики виникнення мобінгу.
Рекомендації щодо уникнення мобінгу:
-
намагайтеся підтримувати стосунки з усіма учасниками колективу.
-
не розпускайте плітки, а почувши плітку, не переказуйте її іншим.
-
відстоюйте свою думку, не дозволяйте принижувати себе.
-
дотримуйте традиції колективу.
-
беріть участь у спільних колективних заходах.
-
якщо виникають проблеми у стосунках з однолітками або вчителями, зверніться до дорослих яким ви довіряєте (краще до психолога).